Нерухомість та аліменти - шлях до компромісу.
На практиці існує багато ситуацій, коли колишнє подружжя не може порозумітися через розмір аліментів, небажання одного з подружжя знятися з реєстрації та виселитися з квартири, що є приватною власністю іншого, небажання чоловіка/жінки мати справу з органами виконавчої служби та правовими механізмами стягнення коштів (у разі виникнення заборгованості).
Читати на Facebook На практиці існує багато ситуацій, коли колишнє подружжя не може порозумітися через розмір аліментів, небажання одного з подружжя знятися з реєстрації та виселитися з квартири, що є приватною власністю іншого, небажання чоловіка/жінки мати справу з органами виконавчої служби та правовими механізмами стягнення коштів (у разі виникнення заборгованості).
Доволі часто причиною таких непорозумінь є проста неможливість того з батьків, з ким залишається проживати дитина, забезпечити її житлом.
Сімейний Кодекс України пропонує нам доволі цивілізований спосіб вирішити ситуацію.
Згідно ст. 190 Сімейного кодексу України, є законодавчо врегульована можливість припинення сплати аліментів на дитину, а саме: договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
Згідно ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (земля, будинки, споруди як житлового, так і нежитлового призначення).
Простіше кажучи, батько/мати, хто проживає окремо від дитини передає у власність своє приватне нерухоме майно (зареєстроване за ним) за умови припинення його аліментних зобов'язань.
Особливості угоди про припинення аліментних зобов'язань наступні :
- Нотаріальна форма.
- Необхідність отримання дозволу органу опіки та піклування.
- Якщо дитина досягла 14-ти років, вона бере участь в укладенні цього договору, як сторона договору (договір буде носити характер тристороннього).
- Набувачем права власності на нерухоме майно є дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає на праві спільної часткової власності.
- У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її. Договір може бути розірваний у разі, якщо цей обов’язок не виконується.
- Укладення угоди не позбавляє від обов’язку нести додаткові витрати на дитину.
- На це майно не може бути звернене стягнення та воно не може бути відчужене без дозволу органу опіки та піклування до досягнення дитиною повноліття.
- Договір може бути визнаний судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна, але лише у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У такому разі у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.
